A A A K K K
для людей із порушенням зору
Болградська міська громада
Одеська область, Болградський район

ПРО ЛЮДЕЙ, ЯКІ ТВОРЯТЬ ДИВО ЦІЛИЙ РІК

Дата: 02.01.2023 15:34
Кількість переглядів: 24

Напередодні новорічних свят ми, навіть будучи дорослими, десь на підсвідомості починаємо вірити у диво. Кожен у своє. Так повелося ще з дитинства. Ми ж хочемо сьогодні розповісти про родину Гусейнових, які живуть у селі Табаки Болградської громади ,та ось уже два роки творять чудеса, щиро ділячись добротою своєї душі з дітьми, які з різних причин залишилися без родини та позбавлені батьківського піклування.

ДОЛЕНОСНЕ 5 ТРАВНЯ 1997 РОКУ

Ця дата справді відіграла важливу роль у житті азербайджанця Насімі та бессарабської болгарки Марини. Саме в цей день, ще не знаючи один одного, вони обоє перетнули кордон Туреччини. Вона – з України, він – з Азербайджану. Обидва їхали на заробітки. Насімі вже влаштувався перекладачем у магазин шкіряних виробів, коли одного дня до нього звернулася чорноока дівчина з проханням допомогти знайти і їй місце роботи.

«Більше цих очей я забути не міг, - з усмішкою згадує Насімі. – Що називається, потрапив із першого погляду».

І кохання це виявилося справжнім. Чоловіка не налякало те, що Марина сама виховує 7-річного сина. Він зміг стати для нього батьком.

Не розлучили їх і випробування, які також довелося пройти.

Коли через рік, у 1998-му, Туреччину торкнулась економічна криза, Насімі з Мариною поїхали до його рідного Баку, де відкрили свій магазин та зареєстрували свої відношення. Ну а по-справжньому вити своє сімейне гніздечко пара розпочала у власному будинку в селі Табаки, де Гусейнові осіли остаточно у 2003 році.

«У чоловіка золоті руки. Він і електрик, і першокласний зварник, і будівельник. Я вигадувала план добудови будинку, і ми разом втілювали задумане», - ділиться Марина, яка завжди мріяла про велику родину та зуміла її створити.

У 2004 році вони народили синові Борису сестричку Айсель, у 2008-му – брата Саміра. Здавалося б, що ще треба для повного щастя? Виявилося, потреба ділиться ним із тими, хто цього щастя позбавлений із самого дитинства.

ТАК ЗАРОДЖУВАЛАСЬ ПАТРОНАТНА СІМ'Я – ЄДИНА У БОЛГРАДСЬКОМУ РАЙОНІ

Діти вже добре підросли, коли Насімі побачив по телевізору рядок з номерами телефонів і пропозицією про створення патронатної сім'ї. У його пам'яті відразу спливли розповіді дружини та тещі про залишених дітей у дитячому відділенні, де обидва працювали.

«Це реклама не давала мені спокою. Адже по суті подарувати нехай і на якийсь час сім'ю самотнім дитячим серцям ми могли, я так відчував, бо сам виріс у багатодітній родині. Повідомив про це Марині, ми прочитали про патронатні сім'ї в Інтернеті. Дружина теж не була проти, але останнє слово було за нашими рідними дітьми. І вони дали своє «добро», – розповідає Насімі.

Гусейнови зателефонували до служби захисту прав дітей, тоді ще при Болградської райдержадміністрації, де їм повідомили, що необхідно надати пакет документів та пройти спеціальні курси в Одесі для отримання сертифікату. Подружжя погодилося. Але коли поїхали на перші заняття (вони проходили щотижня у вихідні), зрозуміли, що навряд чи подужають цю ношу.

«Одна така поїздка коштувала нам 1500  гривень, два роки тому це були чималі гроші. І ми зрозуміли, що не потягнемо, про що чесно зізналися представникам служби. Але, дякую, нам дуже допоміг тоді заступник голови Болградської райдержадміністрації Андрій Дмитрович Гарвалов, який домовився про нашу безкоштовну поїздку та безкоштовне проживання в одному із гуртожитків Одеси», - згадує Насімі.

Але й на цьому складнощі не скінчилися. Потім була можливість зриву навчання з незалежних від Гусейнових причин. І, нарешті, розчарування…

ЗА ПАТРОНАТОМ - МАЙБУТНЄ

Сьогодні в сім'ї Гусейнових перебуває п’ять хлопчаків – чотири братиків-підлітків, позбавлених батьківського піклування, які неодноразово тікали з притулку, а потім і з прийомної родин та один хлопчик, якій залишився без батьківського піклування.

Зовсім недавно до біологічної матері повернулась 9-місячна Злата, яка потрапила до них зовсім крихіткою.

«Тут нам набагато краще», - зізнається один із хлопчиків.

І це видно неозброєним поглядом. Підлітки із задоволенням допомагають Насімі у ремонті машини, їздять із ним по продукти. Відчувається, що Гусейновим вдалося, здавалося, неможливе – вибудувати довірчі стосунки з дітьми, які ще чотири місяці тому були схожі на норовливих колючих їжаків.

«Це зрозуміло. Кожна дитина, яка потрапляє до нашої родини, природно, приходить зі своїм багажем якихось психологічних проблем. Тут важливо набратися терпіння на період притирання, щоб виникли ті довірчі відносини. Не менш важливо одразу позначити й червоні лінії, за які не можна переступати», - ділиться секретами виховання Насімі.

Червоними лініями він називає ті межі, за якими дитині може бути, перш за все, небезпечно. Наприклад, небезпечно гуляти до пізно. В іншому ж у дітей завжди є свобода вибору, дотримання цього балансу та приносить свої позитивні плоди.

«Так свого часу мене та моїх братів із сестрою виховували батьки. Вони не нав'язували свою думку, дослухалися до нас. Цим же керуємось сьогодні і ми. Вважаю, що саме за патронатними сім'ями – майбутнє. Саме в таких сім'ях діти можуть отримати справжнє душевне тепло, побачити модель нормальних взаємин, які обов'язково потім принесуть у своє життя. Адже сім'я – це сила. Усього цього не можна отримати у притулку чи дитячому будинку, де система виховання построєна проти дитини і часто ще більше калічить її душу», - вважає Насімі і з ним складно не погодиться.

На жаль, викорінити проблему покинутих дітей, дітей-сиріт навряд чи вдасться остаточно, а вже тим більше, коли в країні триває війна. Але втішно, що є люди, які можуть, хочуть і готові ділитися теплом своїх великих сердець не лише з рідними, а й нерідними дітьми, вносячи свій вагомий внесок не лише у їхнє майбутнє, а й майбутнє всієї країни. Світле майбутнє, яке закладається із самого дитинства її громадян.

«Ми вдячні людям, які мають свідому позицію та добре серце. І це дуже важливо, адже дітей не направлять до закладу державного утримання», - наголошує начальник служби у справах дітей Болградської міської ради Марина Мохначева. -Ми шукаємо сім’ї, які готові у своїх домівках любити, виховувати та доглядати за дітьми, що потребують захисту і підтримки».

Якщо у вас виникло бажання віддати частину своєї любові дітям, яки залишились без батьківського піклування, ви можете звернутися за додатковою інформацією до служби у справах дітей Болградської міської ради за адресою: м. Болград вул. Поштова,39, каб. № 11.


« повернутися

Код для вставки на сайт

Вхід для адміністратора

Форма подання електронного звернення


Авторизація в системі електронних звернень

Авторизація в системі електронних петицій

Ще не зареєстровані? Реєстрація

Реєстрація в системі електронних петицій


Буде надіслано електронний лист із підтвердженням

Потребує підтвердження через SMS


Вже зареєстровані? Увійти

Відновлення забутого пароля

Згадали авторизаційні дані? Авторизуйтесь