A A A K K K
для людей із порушенням зору
Болградська міська громада
Одеська область, Болградський район

Про місто

   Болград – місто на березі найбільшого в Україні озера Ялпуг. Він був заснований в 1821 році на пропозицію головного піклувальника Південного краю Росії генерала І. Інзова. За 200 років своєї історії він відчув на собі багато: злети та падіння, трагедії і періоди неймовірного підйому.

   Більше двохсот років тому Буджацькі степи, на яких пізніше «народився» Болград, стали порятунком для тисяч задунайських болгар з Македонії, північно-східної і південно-східної Болгарії. Люди, цілими сім'ями, залишаючи свої будинки, рятувалися тут від турецького рабства. Люди, які звикли до важкої праці, не тільки побудували нове прекрасне місто, а й перетворили бездушний степ в квітучі благодатні землі  – з садами, виноградниками та родючими полями.

    Перші переселенці принесли з собою на нову землю не тільки традиції, звичаї і предмети побуту, але і частинку душі своєї споконвічної батьківщини. Світло цієї душі зігріває багато поколінь бессарабських болгар і до сьогодні.

    За історичними даними, у Бессарабію прибуло близько 25 тисяч жителів Болгарії. Для розселення колоністів і дотримання порядку в 1818 році був створений опікунський комітет у справах іноземних переселенців півдня Росії, який очолив генерал Іван Микитович Інзов.

    Він став для колоністів справжнім покровителем. Саме Інзов ініціював будівництво міста Болград. Він брав безпосередню участь в проектуванні міста з чіткими геометрично збудованими вулицями та широкими дорогами. Метою Інзова була мета: побудувати місто, яке стане адміністративним, економічним і духовним, центром усіх колоністів Бессарабії.

   Місто біля багатого рибою озера розвивалося та збільшувалося з кожним роком. Інзов вибив для бессарабських болгар привілеї і зміг згуртувати народ, який настраждався на батьківщині від турецького гніту.

    Назву нового міста  - Болград - Інзов, як свідчать архівні дані, вигадав разом з колоністами. Імператор Олександр І, врахував побажання людей та своїм Указом дозволив перейменувати село Табаки на Болград:  «Занимаемую ими землю, принадлежащую державе, разделить по удобствам на четыре округа, согласно представлению генерала Инзова и приложенной к нему      ведомости округа. Главное селение Табаки, согласно желанию переселенцев, переименовать в Болград».

    Генерал-попечитель разом зі своїм ад’ютантом, військовим інженером-майором Сергієм Малевінським створював містобудівну документацію. За часів заселення Болград був поділений на чотири райони (махали): Туканську, Слівенську, Ямбольску і Кримську.

    Перше масове переселення болгар на територію Росії, у складі якої на той час входив і Бессарабський край, почався після російсько-турецької війни 1828-1829 рр. У 1830 р. в м. Болград прибуло двісті сімей, в основному з Слівена і Ямболу, їх загальна кількість становила 354 осіб.

У 1839 році кількість жителів перевищило 5 тис. чоловік ( у рік заснування міста налічувалося лише 78 дворів – 601 житель).

У 40-х роках ХІХ століття Болград став окремим з промислових і торгівельних центрів Бессарабії. Більшість населення займалась ремеслом, поєднуючи його з веденням сільського господарства. Переважали дрібні промислові підприємства кустарного типу з виготовлення черепиці, цегли, гончарних виробів. У місті були фарбувальні пункти, бавовнопрядильні цехи, миловарня і т.д.

За всю історію існування місто дев’ять разів переходив від юрисдикції одної держави до юрисдикції іншої держави:

1821-1856 рр. – Росії,
1856-1858 рр. – Молдавського князівська,
1858-1878 рр. – Румунії,
1878-1918 рр. – Росії,
1918-1940 рр. – Румунії,
1940-1941 рр. – СРСР,
1941-1944 рр. – Румунії,
1944-1991 рр. – СРСР,
З 1991 року по теперішній час – незалежної України.

   Днем міста Болград вважається день визволення м. Болграда він німецько-фашистських загарбників – 25 серпня.

 

     До возз'єднання Бессарабії з Радянським Союзом у Болграді основним органом влади була примарія. Мер міста призначався. У той самий час у місті містилася претура – ​​орган районного значення. Відразу ж після возз'єднання з Радянською батьківщиною у Болграді було організовано органи Радянської влади.
 
Спираючись на актив місцевих жителів, було створено 9 промислових підприємств, серед яких – авторемонтна майстерня, швейні майстерні, маслозавод, вінпункт та інші. Було збудовано хірургічну лікарню, клуб, нову школу.
  
Але мирна творча праця була перервана віроломним нападом фашистських агресорів. 22 липня 1941 року у Болград вторглися фашистські війська. 23 липня всіх євреїв-чоловіків, старших 14 років, зігнали в синагогу, розділили і почали катування і тортури. Після чого партіями у 20-40 та 50 осіб вони вивозилися з міста та були розстріляні під селом Табаки.
   
Але Болградці не мирилися із окупантами. Суворі роки фашистської окупації комуністи організували рух опору. У партизанському та підпільному русі у Болградському райні брали активну участь понад 120 осіб, у тому числі 24 болградців.
   
Багато болградців у 1941 році пішли до лав червоної армії та героїчно билися на фронтах Вітчизняної війни.
    
25 серпня 1944 частини червоної армії вибили з Болграда фашистських окупантів. Великих збитків завдали загарбники місту за період окупації. Вороги знищили 553 житлові будівлі, вивезли багато награбованого майна та цінних речей.
   
Після звільнення міста розпочалося його відновлення. За короткий термін у місті було організовано ряд промислових артіль, маслоробка, механічна майстерня, шкіряний та вапняний заводи. Відкрито готель, Будинок селянина, лазня, перукарні, відновлено лікарню, поліклініку, відкрилися жіноча та дитяча консультації, пологовий будинок, дитячий садок-ялі. Розгорнулася торгова мережа, було налагоджено громадське харчування.
   
У місті було організовано 39 молодіжних бригад по 8-10 осіб у кожній. Вони займалися відновленням зруйнованих будинків. Силами молоді було відновлено Будинок культури, школи, телефонний та телеграфний зв'язок. К 1967-му місто змінилося до невпізнання. Протяжність водопровідних ліній складала вже 23 км, на вулицях міста працювало 47 водоколонок. Саночистка міста здійснювалася шістьма автомашинами. З’явилося газове господарство, зелене господарство, 14 кілометрів нових доріг, 17200 метрів тротуарів. Виросли промислові підприємства.  У 1946 року з урахуванням кустарних швейних майстерень було створено швейна фабрика.
    
В лютому 1959 року на базі міжрайонних майстерень було створено ремонтний завод. Успішно працював Болградський винзавод, який переробляв 20 тисяч тонн винограду на рік. В 1944 було засновано маслосир завод. У 1956 року за рахунок пайових внесків колгоспів організовано Болградський міжколгоспбуд, у 1958 році - «Сільгосптехніка».
  
  У 1961 році у місті організовано комбінат побутового обслуговування, на якому працювало близько 500 осіб. Великих успіхів було досягнуто в галузі охорони здоров'я. Так, у 1967 році в Болграді функціонувала ЦРЛ на 150 ліжок, дитяча лікарня на 50 ліжок, пологовий будинок на 50 ліжок, протитуберкульозний диспансер на 45 ліжок, туберкулезний санаторій закритого типу на 50 ліжок, дитяча та денська консультації. У лікувальних закладах міста є 5 рентгенівських кабінетів, 7 лабораторій, 3 фізіотерапевтичні кабінети.
   
Великих успіхів досягнуто й області освіти. У довоєнний період у місті були 1 жіноча та 1 чоловіча гімназії та 4 початкові школи. Пізніше збудовано 5 шкільних будівель та два спортзали. У 1967 році три школи із загальною кількістю учнів 3304 особи. Крім того, була відкрита школа-інтернат для глухонімих дітей, вечірня школа робочої молоді, середня загальноосвітня заочна школа. У всіх школах працювали столові,  майстерні, кабінети технічних засобів.
  
 У 1950 році в Болграді було організовано музичну школу. У міському парку ім. А. С. Пушкіна працював літній кінотеарт на 700 місць, різні павільйони, атракціони, спортмайданчики. Тут проводилися народні гуляння, лекції та тематичні вечори.
   
За роки Незалежності України багато що змінилося. Низка підприємств була закрита, почало розвиватися приватне підприємництво. Сьогодні Болград продовжує розвиватись. Одним із векторів розвитку є туризм. Відновлюються архітектурні пам'ятки, з'являються нові локації історичного, зеленого та гастрономічного туризму. Місто Болград прагне стати не лише духовним центром Бессарабії, а й центром проведення міжнародних фестивалів.

ПАМ'ЯТКИ БОЛГРАДУ

ПАРК ІМ. О.С. ПУШКІНА

   На березі Ялпуга за участю І. Н. Інзова був засаджений парк, який називався «Казенним садом», а пізніше, в 1972 році, був перейменований в парк ім. О.С. Пушкіна.
  
Він і через 200 років із дня заснування є улюбленим місцем відпочинку городян і гостей. Тут можна відпочити у тіні дерев; прогулятися алеєю з нахиленими туями; напитися джерельної води; постояти біля величезного дуба, який, за переказами, був посаджений під час перебування в нашому місті відомого у всьому світі поета Олександра Пушкіна; спуститися на головний міський пляж. Крім цього, в парку ім. О.С. Пушкіна до дня 200-річчя міста (у 2021 році) було встановлено ігровий комплекс для дітей.
  
Основною окрасою парку був будинок, побудований для генерала Інзова за індивідуальним проектом Малевінського. Він був схожий на маленький замок з кімнатами для відпочинку, більярдною і кімнатою, де зберігалася колекція мінералів, яку роками збирав Іван Микитович.
  
Сьогодні будиночок Малевінського відновлюється після довгих років розрухи і забуття. Дуже скоро він буде відкритий для відвідувачів. Тут буде розташовуватися музей, йде збір експонатів.

СПАСО-ПРЕОБРАЖЕНСЬКИЙ СОБОР

   Коли побут переселенців був більш-менш налагодженим, почалося зведення Спасо-Преображенського храму, що став згодом духовним центром всієї Бессарабії і гордістю багатонаціонального Болграда.
   
Гроші на будівництво збирали жителі 83 колоній. Будували також спільними зусиллями. Перший камінь у фундамент храму був закладений самим генералом Інзовим. Зведення собору в Болграді тривало майже 5 років: з 1833 по 1838 роки. Сьогодні він є пам'яткою архітектури національного значення.
  
На вівтарі собору зберігався царський указ Олександра I від 29 грудня 1819 року, який дарував привілеї болгарським переселенцям. Для болгар Болградський собор Святого Преображення Господнього має таке ж значення, яке має храм Святого Олександра Невського в Софії. Також цю величну, незвичну для провінційних міст релігійних будівель гості Болграда порівнюють з Ісаакіївским собором в Санкт-Петербурзі.

ЦЕРКВА СВ. МИТРОФАНА

    Другий храм Болграда, який також побудований у стилі класицизму, почали будувати з ініціативи Івана Інзова незадовго до його смерті. Це церква св. Митрофана. Її освячення відбулося в 1844 році. Ця релігійна будівля має вигляд ротонди і доповнена колонами в тосканському стилі. Саме під склепіннями цієї церкви зберігається прах піклувальника болгарських переселенців, благодійника Івана Микитовича Інзова.

СВЯТО-МИКОЛАЇВСЬКИЙ ХРАМ

   Третій, Свято-Миколаївський храм, який також є пам'ятником архітектури національного значення, будували вже за традицією –  за кошти парафіян. Служба в церкві почалася після її освячення  –  24 травня 1881 року.
  
Доля цього храму –  трагічна, багатостраждальна, оповита багатьма таємницями. Історичні документальні джерела, які свідчать про точні часові віхи його життя в силу різних причин фрагментарні і неповні.
   
Не один рік городяни збирали будівельні матеріали та засоби для будівництва міської церкви. І ось на початку 70-х років XIX століття у м. Болград був закладений перший камінь однопрестольної церкви в ім'я Святителя Миколая. З документів Кишинівського архіву достовірно відомо, що в 1881 році вона була освячена єпископом Кишинівським  Мелхі Сидеком і почала здійснювати церковні служби.
   
Багато років храм залишався для істинно віруючих городян центром духовного життя. Але в 1953 році його спіткала доля тисяч духовних святинь Радянського Союзу –  він був закритий. Після комуністичної «зачистки» будівлю церкви передали як склад у руки міської організації «Смешторг», що проіснувала до 1983 року. Потім вона пустовала.
   
Серце храму знову забилося на початку XXI століття. Завдяки силам, молитвам і праці багатьох людей у грудні 2011 року Свято-Миколаївська церква отримала друге життя. У 2012 році за розпорядженням Високопреосвященнішого Агафангела, митрополита Одеського та Ізмаїльського, Свято-Миколаївська церква набула статусу собору.

БОЛГРАДСЬКА ГІМНАЗІЯ

    Втілюючи в життя мрії Інзова, який завжди говорив про необхідність освіти, в Болграді, вже після його смерті, у 1851 році, було відкрито початкову школу. До 1853 року навчалося в ній близько 200 дітей. У 1858 році на базі школи відкрилося училище, яке пізніше, в 1958 році було реорганізовано в Болградську гімназію. Вона стала духовно-освітнім і культурним центром Бессарабії. У ній не тільки була зібрана бібліотека, а й працювала власна друкарня. Тут до 1878 року було надруковано понад 70 навчальних видань, якими користувалися багато шкіл Бессарабії. Крім цього, в гімназії був відкритий театр, діяв духовий оркестр. Болградська гімназія зіграла важливу роль в освітньому розвитку болгарського народу, випустивши зі своїх стін майбутніх важливих діячів для вільної Болгарії. Це академік Теодоров-Балан, історик, професор Георгій Дермачев, полковник Георгій Янков, фольклорист, Микола Ніколаєв, засновник болгарської опери Драгомир Казаков, прем'єр-міністр Болгарії Олександр Малинов і багато інших видатних вчених, політичних і громадських діячів. У книзі почесних гостей зберігається запис про те, що в 1861 році цей навчальний заклад відвідував цар Олександр III.
   
Про все це можна дізнатися в музеї навчального закладу. Там же зібрані безцінні унікальні експонати, а також дані про перших директорів і вчителів школи. Крім цього, за роки існування цей навчальний заклад 9 разів змінював свій статус, переживав періоди затишшя і розквіту, але завжди залишався флагманом освіти Бессарабії.

ПАМ’ЯТНИКИ І. М. ІНЗОВУ

   В кінці 80-х років XX століття біля Загальноосвітньої школи №2 на  честь генерала було встановлено пам'ятний знак, біля якого щорічно –  в день народження і день смерті – проводяться мітинги пам'яті засновника Болграда.
  
В Болграді біля Спасо-Преображенського собору поставили своєму «батьку-піклувальнику» І. М. Інзову пам'ятник. Гроші, як то кажуть, збирали всім світом. Під час Другої світової війни бронзовий бюст був вивезений до Румунії окупантами, та пропав. У 2017 році його точна копія була урочисто відкрита перед головним входом у собор. У тому ж році в місті був встановлений ще один бюст генералу, піклувальнику балканських переселенців Івану Інзову – на п'єдесталі біля входу в ринок.

ПАМ’ЯТНИК БОЛГАРСЬКИМ ОПОЛЧЕНЦЯМ

   Нащадками перших переселенців у 2012 року був встановлений монументальний пам'ятник на згадку історично важливих подій кінця XIX століття. Він побудований на славу болгарським ополченцям, які звільняли Болгарію від турецького гніту. Відкриття пам'ятника було приурочено до 135-ї річниці оборони Шипкінського перевалу. Напис на пам'ятнику говорить, що в Російсько-турецькій війні 1877-78 років брали участь тисячі бессарабських болгар.

ПОЖЕЖНА КАЛАНЧА БУЛА КРАЩОЮ В БЕССАРАБСЬКІЙ ГУБЕРНІЇ

    Говорячи про визначні пам'ятки Болграда, які можуть бути цікаві туристам, не можна не назвати пожежну каланчу, яка була побудована за проектом вихідця з родини зодчих, швейцарця італійського походження, автора багатьох будівель і споруд в Бессарабії, архітектора Олександра Йосиповича Бернардацці. У Болграді він спроектував пожежну вежу з цегли і ракушняку. Ініціатором її будівництва став губернатор Бессарабії генерал-лейтенант Олександр Петрович Константинович.
  
Будівництво каланчі, з якої відкривався вид на саме місто та прилеглі села, велося з 1896 по 1898 роки. Вона стала кращою пожежною каланчею Бессарабської губернії. Чергування велося на ній до 1965 року.

У даний момент будівля вимагає реставрації, адже час не щадить навіть камінь

НА ПОДЯКУ ВОЇНАМ-ВИЗВОЛИТЕЛЯМ ТА ВОЇНАМ-ІНТЕРНАЦІОНАЛІСТАМ

    Жителі Болграда свято шанують пам'ять людей, які під час Другої світової війни звільнили їх рідне місто від фашистських загарбників. Це сталося 25 серпня 1944 року. Загарбники були витіснені за межі міста бійцями II українського фронту. У ході визвольної операції загинуло 28 військовослужбовців. Імена цих героїв вибиті на пам'ятній плиті, куди і сьогодні болградці кладуть квіти на знак вдячності за мирне небо над головою.
   
У міста Болград  величезна бойова слава. Після війни тут дислокувалася танкова бригада, а влітку 1969 року в місто була перекинута 98-а гвардійська повітряно-десантна Свірська Червонопрапорна ордена Кутузова дивізія. Військовослужбовці Болграда виконували інтернаціональний обов'язок у Республіці Афганістан, брали участь у багатьох миротворчих операціях. На згадку про тих, хто не повернувся живим, у місті встановлено пам'ятник «Бойове братство», на якому викарбувані імена всіх, хто склав свої голови в боях на чужій землі.
   
Ще один пам'ятник у сквері біля Спасо-Преображенського собору нагадує про страшну трагедію. У ході однієї з операцій по наведенню конституційного порядку на території Азербайджанської РСР восени 1989 року літак Іл-76 з військовослужбовцями 98-ї гв. вдд потрапив у авіакатастрофу.  Живим не залишився ніхто. Загинули 48 військовослужбовців і 9 членів екіпажу. Родичі з усього СРСР приїхали в Болград, щоб поховати прах своїх рідних. На місці поховання воїнів-десантників був встановлений пам'ятник.

МУЗЕЙ БОЙОВОЇ СЛАВИ

   Архівні документи та інші експонати, серед яких – військова техніка, пов'язані з перебуванням у Болграді військовослужбовців, зберігаються у Музеї бойової слави. Він був заснований у День повітряно-десантних військ, 2 серпня 1974 року. Музей має сім залів.

ІСТОРИКО-ЕТНОГРАФІЧНИЙ МУЗЕЙ

   Історико-етнографічний відділ у м. Болград Одеського обласного історико-краєзнавчого музею був відкритий у Болграді у 1961 році. Тут зібрані найбагатші матеріали, які охоплюють історію Бессарабії з давніх часів до новітнього періоду.

ОБЛАСНИЙ ЦЕНТР БОЛГАРСЬКОЇ КУЛЬТУРИ

   Обласний центр болгарської культури зберігаються витоки болгарського духу та культури. Тут працюють хранителі болгарських традицій, фольклору та самобутньої культури бессарабських болгар. З перших днів роботи, тобто з 1 грудня 1997 року, Центр став місцем, де діти та дорослі можуть познайомитися з культурно-історичною спадщиною своєї споконвічної батьківщини. Співробітники центру не тільки зберігають і розвивають болгарську культуру на землі України, а й відроджують старовинні звичаї.

ОБЛАСНИЙ ЦЕНТР ГАГАУЗЬКОЇ КУЛЬТУРИ

   У селі Виноградівка, яке входить до складу Болградської ТГ, працює ще один обласний національний центр – гагаузької культури. Він був заснований в 2014 році на базі місцевого Будинку культури. За роки існування співробітниками Центру були зібрані багаті матеріали, що стосуються гагаузької культури, а також музейні експонати, які виставлені у фойє БК.

ПРИРОДНІ СКАРБИ БОЛГРАДСЬКОЇ ГРОМАДИ

    Болградська територіальна громада є унікальною своїми природними багатствами. Головне з них - озеро Ялпуг, яке є найбільшим природним прісноводним водоймищем України. Площа Ялпуга становить 149 км², середня глибина – близько двох метрів, максимальна досягає 5,5 метрів. З'єднується з річкою Дунай.

ЛАНДШАФТНИЙ ЗАКАЗНИК

    Ялпуг володіє унікальною екосистемою, на одному з його берегів –  поруч з селами Виноградівка і Владичень на 297 гектарах розташований ландшафтний заказник місцевого значення, на території якого мешкають рідкісні види таких плазунів, як жовтобрюхий полоз і смарагдова кримська ящірка, та ростуть рослини, занесені до Червоної книги України.

ТРАЯНІВ ВАЛ

   У Болградської громаді є ще одна приваблива для туристів локація. Це Траянів вал, який проходить недалеко біля села Табаки, яке було колись першим притулком переселенців з Балкан.
   
Про загадкові рукотворні споруди написано багато наукових праць, але точної відповіді, хто ж є їх творцем і чому вони носять таку назву, поки немає. У результаті археологічних досліджень і літературних джерел, вченими було встановлено, що вони створювалися в період з II століття до нашої ери по VII століття нашої ери. Велика частина з них створена в період панування Римської імперії.
  
Територією Болградської громади проходить частина Нижнього Траянового валу, який в цілому має довжину 150 км. Він бере початок від Прута біля села Вадул-Луй-Ісак Кагульського району Молдови. Огинаючи з півночі поля Вулканешти, проходить уздовж кордону села Виноградівка Болградського району та с. Чумай Вулканештского району (Молдова) і доходить до села Мирне Тараклійського району. Там вал впирається в русло річки Ялпуг. Далі він проходить на північ від села Табаки та простягається вздовж Василівки. Перетинаючи річку Ташбунар, вал впирається в північну частину озера Катлабуг. Потім він проходить через поля сіл Новокам'янка, Покровка і Кирнички Ізмаїльського району. Переходячи на територію Кілійського району, Нижній Траянів вал тягнеться уздовж сіл Старі Траяни та Новоселівка. Далі проходить через поля Острівного та Холмського (Арцизького району) та спрямовується у Татарбунарський район. Тут вал проходить між селами Борисівка та Глибоке на високому та стрімкому березі озера Сасик.

 

Код для вставки на сайт

Вхід для адміністратора

Онлайн-опитування:

Увага! З метою уникнення фальсифікацій Ви маєте підтвердити свій голос через E-Mail
Скасувати

Результати опитування

Дякуємо!

Ваш голос було зараховано

Форма подання електронного звернення


Авторизація в системі електронних звернень

Авторизація в системі електронних петицій

Ще не зареєстровані? Реєстрація

Реєстрація в системі електронних петицій


Буде надіслано електронний лист із підтвердженням

Потребує підтвердження через SMS


Вже зареєстровані? Увійти

Відновлення забутого пароля

Згадали авторизаційні дані? Авторизуйтесь