«МОЯ МОЛОДІСТЬ ПРОЙШЛА НА ВІДМІННО»: 90 РОКІВ ЖИТТЄВОЇ СИЛИ КЛАВДІЇ БУЖИЛОВОЇ
Днями свій поважний 90-річний ювілей відзначила мешканка Болграда Клавдія Іванівна Бужилова — жінка непростої долі, великої праці й незламного оптимізму.
Народилася ювілярка, за її словами, у Румунії — ще в ті часи, коли кордони були іншими. Та майже все життя, з теплотою каже вона, минуло у Болграді. Хоча певний час родина мешкала у Миколаєві та Рені, серцем вона завжди залишалася пов’язаною саме з нашим містом.
Клавдія Іванівна зростала у багатодітній родині — у батьків було восьмеро дітей: четверо синів і четверо доньок. Сьогодні з великої родини залишилися вона та молодша сестра. «Родина в нас була велика, але дуже дружня», — згадує ювілярка.
Після закінчення 10 класів у Миколаєві, де сім’я прожила п’ять років, вона одразу пішла працювати — спершу навчалася перукарської справи. Згодом доля привела її до шпиталю, де працювала санітаркою в перев’язочній. Молодій жінці довіряли відповідальну роботу — стерилізацію інструментів, підготовку біксів.
«Мене навіть медсестрою називали, бо я багато чого знала», — з усмішкою згадує вона. Пізніше п’ять років працювала у лікарні Болграда в стерилізаційному відділенні.
Та найбільшу частину життя Клавдія Іванівна віддала Болградській швейній фабриці. Працювала резервісткою в різних цехах, часто виходила в нічні зміни, аби виконати план.
«Працювали день і ніч. Без виконання плану не було ні прогресівки, ні премії», — каже вона. Робота була нелегкою, на виробництві доводилося задихатися від пилу. Через проблеми зі здоров’ям їй тричі поспіль надали профспілкову путівку до санаторію — саме це, переконана жінка, допомогло їй стати на ноги.
Особливе місце в її спогадах займає художня самодіяльність при фабриці. Вона брала активну участь у танцювальному гуртку, яким керував її чоловік.
«А який у нас хор був! Ми концерти давали, по селах їздили, агіткультбригада…» - каже жінка.
Саме на сцені вони з чоловіком й познайомилися. До цього він служив у Батумі, був учасником ансамблю в армії, мав художній талант — оформлював місто, створював плакати, писав картини. Одна з його робіт і нині зберігається в домі ювілярки.
«Моя молодість пройшла на відмінно», — говорить вона з гордістю.
На жаль, чоловік пішов із життя рано — у 53 роки. Сину тоді було лише 16. Усі турботи лягли на її плечі: вона сама дала йому освіту, проводжала до армії, а згодом організувала весілля на 140 гостей. Сьогодні у Клавдії Іванівни дві онуки, які мешкають в Одесі та не забувають навідувати бабусю.
Вже 15–16 років жінка не бачить через глаукому, однак переїжджати до сина не хоче — каже, що у рідних стінах почувається краще. І попри всі випробування, вона зберігає життєлюбність і світлий настрій.
«Я й не хочу скаржитися. І молодим бажаю, щоб жили довго — нехай мене наздоганяють. І щоб берегли себе», — говорить ювілярка.
Привітати Клавдію Іванівну з поважною датою від імені Болградської громади завітали секретар Болградської міської ради Віра Ніколаєнко та заступниця міського голови Ганна Мунтянова.
«Ваше життя — це приклад працьовитості, витримки й любові до рідного міста. Ми щиро дякуємо Вам за роки сумлінної праці та бажаємо міцного здоров’я, тепла й турботи близьких», — зазначила Віра Ніколаєнко.
Ганна Мунтянова додала: «Ваш оптимізм і сила духу надихають. Ви — частина історії Болграда, і ми пишаємося такими людьми».
90 років — це ціла епоха. Епоха праці, сцени, родинної відданості й великої внутрішньої сили. І, як каже сама Клавдія Іванівна, роки минули швидко — але прожиті «на відмінно».
